У повсякденному спілкуванні ми часто не замислюємося, наскільки важливо добирати слова. Зокрема, коли йдеться про людей з порушеннями слуху, правильна термінологія — це не просто мовна норма, а прояв поваги.

Правильно:
– людина з порушеннями слуху;
– людина з повною / частковою втратою слуху;
– нечуючий / нечуюча людина.

Неправильно:
– глухий;
– глухонімий.

Люди з повною втратою слуху (через травму, стан здоров’я або вікові зміни) зберігають здатність до мовлення. Навіть діти, які народилися з порушенням слуху, можуть навчитися говорити, хоча їхня вимова може відрізнятися. Тому слово «глухонімий» є некоректним — адже воно неправдиво поєднує відсутність слуху з відсутністю здатності говорити.

Серед самої спільноти існують різні погляди: для когось слово «глухий» є прийнятним, інші його уникають. Універсальним і коректним для всіх вважається вислів «людина з порушеннями слуху».

Цікаво, що в останні роки дедалі частіше вживають термін «нечуючий». Хоча мовознавці ставляться до нього обережно, мова — живий організм, і саме люди формують, які слова набувають сили й прийняття.

Повага починається зі слова. Вживаючи правильні терміни, ми будуємо суспільство, у якому кожна людина — почута, навіть без слів.