• In English
  • Правові аспекти діяльності державного службовця
    , опубліковано 27 Квітня 2021 року о 20:20

    Відповідно до пункту 2 частини першої статті 8 Закону України «Про державну службу» одним з основних обов’язків державного службовця є дотримання принципів державної служби та правил етичної поведінки.

    Як передбачено в Законі України «Про державну службу», особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та посадові особи юридичних осіб публічного права під час виконання своїх службових повноважень зобов’язані неухильно додержуватися вимог закону та загальновизнаних етичних норм поведінки, бути ввічливими у стосунках з громадянами, керівниками, колегами і підлеглими, представляючи державу чи територіальну громаду, діють виключно в їх інтересах (стаття 39 Закону).

    Приписами Закону також визначено, що особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та посадові особи юридичних осіб публічного права повинні: – діяти неупереджено, незважаючи на приватні інтереси, особисте ставлення до будь-яких осіб, на свої політичні погляди, ідеологічні, релігійні або інші особисті погляди чи переконання; – сумлінно, компетентно, вчасно, результативно і відповідально виконувати службові повноваження та професійні обов’язки, рішення та доручення органів і осіб, яким вони підпорядковані, підзвітні або підконтрольні, не допускати зловживань та неефективного використання державної і комунальної власності; – не розголошувати і не використовувати в інший спосіб конфіденційну та іншу інформацію з обмеженим доступом, що стала їм відома у зв’язку з виконанням своїх службових повноважень і професійних обов’язків, крім випадків, встановлених законом.

    Поведінка державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування має забезпечувати довіру суспільства до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування.

    Окрім зазначеного вище, державним службовцям та посадовим особам місцевого самоврядування забороняється використовувати свої повноваження або своє службове становище в особистих (приватних) інтересах чи в неправомірних особистих інтересах інших осіб, у тому числі використовувати свій статус та інформацію про місце роботи з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб.

    Кримінальна відповідальність державних службовців передбачена розділом XVII Кримінального кодексу України “Злочини у сфері службової діяльності”. Зміст цих правопорушень розкривають відповідні статті розділу: Стаття 364 – “Зловживання владою або службовим становищем”; Стаття 366 – “Службове підроблення”; Стаття 367 – “Службова недбалість”; Стаття 368 – “Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою”; Стаття 369 – “Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі”; Стаття 370 – “Провокація підкупу”.

     

    Поняття “Службові особи” розкриває примітка 1 статті 364 ККУ. Вона пояснює, що такими є, серед інших, особи, які здійснюють функції представника влади, а також обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно – розпорядчих чи адміністративно – господарських обов’язків.

    Науково – практичний коментар до ККУ пояснює, що бути представником влади означає перебувати на службі в органах державної влади, а також здійснювати функції зазначених органів. Коментар пояснює, що “здійснювати функції держави” – це право особи в межах своєї компетенції давати вказівки правового характеру, що підлягають обов’язковому виконанню, застосовувати примусові заходи і щодо громадян, які їм безпосередньо не підпорядковані.

    Визначення державної служби встановлює Закон України “Про державну службу”. Згідно статті 1 цього закону державна служба це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їхньому апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Такі особи є державними службовцями. Отже суттєвою ознакою державної служби є заняття посади в державному органі і здійснення завдань та функцій держави. Таким чином, поняття державної служби частково співпадає з поняттям діяльність службової особи і, відповідно, дія статей 364-377 ККУ поширюється на державних службовців, тобто вони є суб’єктами зазначених злочинів. Принагідно необхідно зазначити що поняття “службова особа” ширше за поняття “державний службовець”. До перших можуть також відноситись особи, які не є державними службовцями, але обіймають посади пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій. Таким чином державні службовці є спеціальними суб’єктами таких злочинів.

    Якщо розглядати об’єкт злочинів у сфері службової діяльності, то необхідно нагадати, що об’єктом будь-якого злочину є охоронювані законом суспільні відносини. Об’єктом злочинів у сфері службової діяльності є суспільні відносини, які визначають і регулюють зміст правильної роботи державного апарату, а також його престиж або авторитет.

    Об’єктивну сторону злочину становить сукупність ознак, які характеризують злочинне діяння. Як правило воно має три складових : саме діяння, суспільно небезпечні наслідки та причинний зв’язок між означеними діяннями та наслідками.

    Об’єктивною стороною злочинів скоєних у сфері службової діяльності, відповідно, є: а) порушення службовою особою обумовлених її службовим становищем обов’язків; б) нанесення істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам.; в) наявність причинного зв’язку між злочинними діями службової особи та наслідками, що настали в наслідок таких дій.

    Щодо службових обов’язків, то вони є різноманітними і умовно їх можна поділити на загальні та спеціальні. Загальні обов’язки пов’язані зі статусом державного службовця і є однаковими для всіх незалежно від займаної посади або органу в якому працює службовець. Ці обов’язки, зокрема, визначає Конституція України та Закон “Про державну службу” в статті 10. Спеціальні обов’язки пов’язанні з певним видом державного органу в якому працює службовець, та посадою, яку в цьому органі він займає. Такі обов’язки визначає відомчі нормативні акти та посадова інструкція.

    Стаття 364 Кримінального кодексу України розкриває такий вид злочинів у сфері службової діяльності як зловживання владою або службовим становищем. На державних службовців як представників влади поширюється поняття “зловживанням владою”, оскільки поняття “зловживанням службовим становищем” поширюється на службових осіб які не є представниками влади. Зловживання владою є не складним для розуміння поняттям, але необхідно враховувати 3 обставини: 1) такі дії повинні бути умисними; 2) ці дії повинні суперечити інтересам служби; 3) наслідки повинні мати характер істотної шкоди.

    У статті 366 ККУ мова йде про службове підроблення. Ці злочини пов’язані зі службовими документами. Або внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, або складання і видача завідомо неправдивих документів, або інше підроблення документів. Насамперед необхідним є чітке визначення поняття офіційний документ. Під документом розуміють письмовий акт, який засвідчує подію або факт, що мають юридичне значення. Офіційними вважаються документи видані державними службовцями під час реалізації ними своїх службових повноважень.

    Внесення неправдивих відомостей – це тоді, коли до тексту зовнішньо правильно оформленого офіційного документа вноситься неправдива інформація, яка частково змінює правильність тексту. При цьому зовнішня правильність оформлення полягає у використанні необхідного бланку печатку та підпису.

    Підроблення документів означає зміну вже складеного правдивого документу, або внесення у текст з самого початку неправдивої інформації і скріплення її підробленою печаткою, підписом, використання підробленого бланку та інше.

    Стаття 367 ККУ визначає службову недбалість. Під цим терміном розуміють невиконання або неналежне виконання своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам.

    Під невиконанням обов’язків розуміють бездіяльність особи в умовах, коли вона повинна була і могла вчинити дії, які входять в коло її службових обов’язків.

    Неналежним виконанням вважаються дії, які виконані не так, як цього вимагають інтереси служби. При цьому і в першому і в другому випадку такі дії можуть бути як одномоментні так і тривалі у часі. Також необхідно відмітити, що мова йде про якість виконання своїх службових обов’язків, а також ситуацію, коли була можливість їх виконати належним чином.

    Статті 368 – 370 ККУ пов’язані з хабарництвом. Хабарництво підриває принципи здійснення державного управління, дискредитує діяльність органів державної влади. У хабарництві поєднанні два склади злочинів: одержання хабара та його давання.

    Стаття 368 ККУ прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою. Норма передбачає наступні обставини скоєння злочину: одержання хабара у будь-якому вигляді, за виконання чи невиконання дій в інтересах сторонньої особи з використанням наданої влади чи службового становища.

    Одержання хабара означає, що предмет хабара вручається особисто особі або з її відома іншій близький особі.

    Необхідно уникати звуження розуміння поняття “одержання”. Мова йде не тільки про фізичну передачу предмета, але і про пересилання предмета хабара поштою; переведення на особистий рахунок; навмисний програш у карти, надання у борг без подальшого повернення, виплата заробітної плати без виконаної роботи тощо.

    Стаття 369 ККУ пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі. Мова йде про передачу особисто або через посередника особі хабара за будь-які дії, які особа могла б вчинити з використанням свого службового становища. Суб’єктом цього злочину може бути як приватна особа так і державний службовець.

    Стаття 370 ККУ провокація підкупу. Це свідоме створення службовцем обставин і умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав або взяв хабара. Провокація це підбурення до злочину з метою викриття в майбутньому особи, яка вчинила цей злочин. Мова йде про прямий умисел, оскільки винний переслідує мету подальшого викриття особи, яка дала або взяла хабара.

    Основним завданням адміністративної відповідальності державних службовців є: охорона суспільних відносин, які виникають у процесі їхньої діяльності щодо виконання повноважень державних органів від протиправної поведінки, яка суперечить державним потребам; гарантування прав громадян; виховання державних службовців у дусі дотримання різних адміністративних правил і тим самим недопущення дисциплінарних проступків; досягнення тієї поведінки, яка вимагається законами, наказами, розпорядженнями і вказівками вищих у порядку підлеглості керівниками.

    У більшості випадків державні службовці притягаються до адміністративної відповідальності на загальних підставах та в порядку, встановленому КпАП України, тобто як загальні суб’єкти адміністративного проступку, якщо вчинений ними адміністративний проступок не пов’язаний з виконанням службових обов’язків.

    Як суб’єкт адміністративного проступку, державний службовець повинен відповідати наступним вимогам: бути осудною особою, тобто особою, яка розуміє значення своїх дій та може ними керувати; досягти на момент вчинення проступку шістнадцяти річного віку.

    За вчинення адміністративних проступків до державних службовців можуть бути накладені такі адміністративні стягнення: попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного проступку; конфіскація; позбавлення спеціального права; виправні роботи; адміністративний арешт.

    Попри це, державні службовці, за вчинення адміністративних проступків, притягаються до адміністративної відповідальності як спеціальні суб’єкти, якщо вони є посадовими особами. Поняття “посадова особа” визначає Закон “Про державну службу”. Відповідно до статті 14 КпАП посадові особи підлягають адміністративній відповідальності лише за проступки, пов’язані з недодержанням тих правил, які входять до їх службових обов’язків.

    До посадових осіб застосовуються такі адміністративні стягнення, як попередження та штраф. При цьому, важливо зазначити, що штрафні санкції, які застосовуються до посадових осіб, встановлюються у більшому розмірі, ніж штрафні санкції щодо громадян. Це зумовлено тим, що на посадових осіб покладається виконання таких обов’язків, які відзначаються особливим характером і мають публічне значення.

    Недодержання посадовою особою встановлених правил є, водночас, і адміністративним, і дисциплінарним проступком, що зумовлює застосування, в ряді випадків, як адміністративної, так і дисциплінарної відповідальності.

    Фактичною підставою адміністративної відповідальності є адміністративний проступок, під яким розуміють протиправну, винну (умисну або з необережну) дію чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку передбачено адміністративну відповідальність.

    Підставами для притягнення до адміністративної відповідальності, відповідно до цього закону, є вчинення ними таких діянь: Корупції, тобто діяльності, яка спрямована на протиправне використання наданих повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг, або інших переваг; Корупційних діянь, якими є: а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості; б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством. Інших правопорушень, пов’язаних з корупцією (порушення спеціальних обмежень, порушення вимог фінансового контролю, невжиття заходів щодо боротьби з корупцією, умисне невиконання своїх обов’язків по боротьбі з корупцією).

    Державні службовці, які невиконанням або неналежним виконанням своїх посадових обов’язків заподіяли збитків державному органу або третім особам, притягаються до цивільно-правової відповідальності.

    Цивільно-правова відповідальність ставить за мету відшкодування збитків, під якими прийнято розуміти реальні збитки та упущену вигоду. Реальні збитки являють собою втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Упущена вигода – це доходи, які особа могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

    Притягнення до цивільно-правової відповідальності, окрім майнової шкоди, передбачає відшкодування моральної шкоди, яка полягає у фізичному болі та стражданнях, яку фізична особа зазнала у: а) зв’язку з каліцтвом або іншими ушкодженням здоров’я; б) зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; в) у зв’язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; г) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

    Державні службовці  підлягають до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення або правопорушення, пов’язаного з корупцією, на підставі частини другої статті 65 Закону України «Про запобігання корупції», пунктів 3, 4 частини другої статті 84 Закону України «Про державну службу».

    Так, залежно від судового рішення, згідно з яким державного службовця визнано винним у вчиненні корупційного правопорушення або правопорушення, пов’язаного з корупцією, він може бути звільнений з державної служби або притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

    Зокрема, на виконання пунктів 3, 4 частини першої, частини другої статті 84 Закону України «Про державну службу» державний службовець підлягає звільненню з державної служби у разі набрання законної сили: Рішення суду щодо його притягнення до адміністративної відповідальності за пов’язане з корупцією правопорушення, яким на нього накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов’язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування; обвинувальним вироком суду, яким державного службовця визнано винним у вчиненні умисного, зокрема, корупційного злочину незалежно від призначення покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, в тому числі у разі звільнення від покарання.

    Водночас особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов’язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов’язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування (або такою, що прирівнюється до цієї діяльності), підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності на підставі частини другої статті 65 Закону України «Про запобігання корупції».

    Підставою для порушення провадження щодо державного службовця є отримання органом публічної влади одного з таких рішень суду: Ухвали про звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення корупційного правопорушення у зв’язку із закінченням строків давності; постанови у справі про адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, згідно з якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності без накладення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення з нереабілітуючих підстав (зокрема, у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, передбачених у статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також у разі звільнення від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення на підставі статті 22 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

    У випадку набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної чи кримінальної відповідальності, які є підставою для припинення державної служби, суб’єкт призначення звільняє державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту на виконання частини другої статті 84 Закону України «Про державну службу».

    Call Now Button
    Будь в курсі подій