Протягом останніх років на території Чернівецькій області спостерігається наростання чисельності та шкідливості оленки волохатої (Epicometes hirta Poda.), яка живиться тичинками та маточками квітів. На цього шкідника вперше звернули увагу в Астрахані та Криму в кінці XVIII століття. Масові розмноження спостерігалися  в Херсонській та Саратовській губерніях, в Бессарабії, а також в Греції, Франції та Італії. Пізніше оленка волохата практично зникла з переліку шкідників. У 1997-му чисельність фітофага почала зростати, і в останні роки він завдає масової шкоди квітковим культурам в багатьох областях України.

Одним із вагомих факторів збільшення чисельності шкідника є безпосередній вплив діяльності людини, а саме: збільшення площ неорних земель, засмічених бур’янами, насамперед злаковими видами, особливо біля багаторічних насаджень та зменшення інтенсивності обробітку ґрунту, оскільки всі фази розвитку фітофага тісно пов’язані з ґрунтом. Це сприяє розширенню харчової бази для жуків та личинок оленки волохатої в другій половині вегетації. Особливість жуків харчуватися генеративними органами рослин в період цвітіння  та здатність до перельотів утруднює проведення захисту рослин. Щоб підвищити ефективність заходів боротьби та не завдати шкоди навколишньому середовищу слід знати особливості розвитку оленки волохатої.

Імаго – чорний жук 9-11 мм довжиною і 6-8 мм шириною. На крилах має 12 поперечних більш чи менш виражених білих плям різної величини. Все тіло комахи, особливо нижня його сторона, покрито густими жовтувато-сірими волосками. Жуки виходять із грунту (початок льоту) за середньодобової температури повітря +14,2°С і вище та середньої вологості повітря 62,7–84,6%, що спостерігається переважно в першій половині квітня. Під час цвітіння кульбаби лікарської спостерігається масовий літ.  Жуки оленки волохатої харчуються квітами різних трав’янистих і деревинних рослин. Спочатку зустрічаються на кульбабі, на тюльпанах, нарцисах, ірисах та інших декоративних рослинах, а потім перелітають на квітучі дерева абрикоса, персика, черешні, вишні, сливи, груші, яблуні, полуницю та ін. культури. Навіть на рододендроні жовтому, фактично отруйній рослині, – теж поїдає квіти. Заселення насаджень плодових культур розпочинається з фази рожевого пуп’янка і триває впродовж цвітіння дерев. Жуки перелітають на квітучі плодові дерева в теплі сонячні дні за температури повітря вище 15,6°С і відносної вологості повітря  72,6–81,9%, де вони активно харчуються, наносячи шкоду квіткам, виїдаючи з квіток тичинки й маточку, обгризаючи пелюстки та частково пошкоджуючи і молоде листя. В холодні дні, під час дощу і на ніч ховаються в грунт. Коли відцвітають плодові, оленка перелітає на злакові рослини, що ростуть в саду та лісосмугах. Перевагу вона надає пирію повзучому. Літ поодиноких жуків спостерігається до половини серпня, а масовий триває до середини червня. Протягом червня жуки відкладають яйця в навозні кучі, під перегнивші рештки в лісосмугах. Кожна самка відкладає 15-20 яєць. Основна частина яєць, які відкладає оленка волохата, концентруються на відстані 0–200 м від садів (у разі, коли поблизу насаджень були неорані ділянки, де впродовж останніх років не обробляли грунт) або по периметру доріг біля насаджень, а то й у садах, де не проводяться агротехнічні обробки. Із яєць виходять білі шестиногі личинки, які харчуються гумусом та гниючими рослинними рештками в грунті. Личинки оленки коріння не пошкоджують. Личинки живуть в грунті до кінця серпня — початку вересня і живляться рослинними рештками. Заляльковування відбувається в кінці серпня — до середини вересня. Через 14–22 дні з’являються молоді жуки, які залишаються зимувати в грунті до весни наступного року.

Оскільки квітки трав’янистих і плодових рослин є джерелом нектару для бджіл та інших корисних видів, згідно ЗУ «Про бджільництво» забороняється застосовувати засоби захисту  рослин,
та здійснювати будь-які роботи,  що  можуть  призвести  до  фізичного
знищення бджіл під час медозбору. Застосування засобів захисту рослин у сільському та лісовому господарстві  дозволяється  згідно з їх переліком,  затвердженим у встановленому  порядку  центральним  органом  виконавчої влади, що забезпечує  формування  державної аграрної політики.

В «Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні»  в яблуневих насадженнях проти оленки волохатої включено  інсектициди Маврік, ЕВ 0,2-0,6 л/га та Каліпсо 480 SC, КС, 0,25-0,3 л/га. За умови дотримання рекомендованих норм витрати ці препарати безпечні для бджіл та ефективні і від ряду інших комах-шкідників саду.

На присадибних ділянках дозволено до застосування Каліпсо 480 SC, КС з нормою витрати 2,0 мл препарату на 10 л води на 1 сотку саду.

На невеликих ділянках варто спробувати застосувати механічний метод боротьби – струшування жуків на щити та їх подальше знищення. Перед цим  слід обприскати дерева водою, що значно обмежить літну спроможність оленки.

Жуків приваблює синій колір, що також можна використовувати для збирання шкідника. Під деревами встановлюють пастки – яскраво-сині ємкості з холодною водою або з водою, затравленою одним із інсектицидів.

При роботі з засобами захисту рослин слід дотримуватись загальноприйнятих  державних санітарних правил ДСП 8.8.1 та  правил особистої безпеки.