Американський білий метелик

Американський білий метелик Hyphantria cunea Drury пошкоджує більше 250 видів плодових та декоративних рослин. Серед них: шовковиця, клен американський, яблуня, груша, черешня, грецький горіх та інші. В наслідок того, що гусениці шкідника ненажерливі і вони повністю об’їдають листя на рослинах, оповиваючи гілки павутиною, рослини слабкішають і навіть помирають. Знижується захисна, декоративна та естетична функція лісових насаджень. Знижується врожайність плодових дерев. Волоски гусениць можуть викликати у людини алергічні реакції. На стадії імаго (метелик) шкоди не приносить тому, що метелик не харчується.

Вперше в Чернівецькій області виявлений в 1975 році в трьох районах області – Кельменецькому, Новоселицькому, Хотинському. Станом на 1.01.2017 року американський білий метелик виявлений у 5-ти районах Чернівецької області на загальній площі – 1713,99 га : Герцаївському (3,0 га), Кельменецькому (132,3 га), Сокирянському (3,30 га), Новоселицькому (1106,97 га), Хотинському (468,42 га). Вогнища в основному знаходяться в лісополосах вздовж автомобільних доріг.

Американський білий метелик в Чернівецькій області розвивається переважно у двох поколіннях.

Зимує шкідник в стадії лялечки. Весною в кінці квітня на початку травня починається виліт метеликів першого покоління. Виліт метеликів можна спостерігати вночі, або зранку о 5-6 годині. Метелики здатні перелітати на відстані у декілька кілометрів у пошуках вподобаної кормової рослини. Масовий виліт метеликів триває 11-14 днів. Після спарювання самки відкладають яйця з нижньої поверхні листка. Одна самка здатна відкласти в середньому 300-600 яєць. Гусениці відроджуються через 14-20 днів, через декілька годин вони починають живитися і будувати гнізда. Гніздо маленької гусениці може охоплювати декілька листочків, а гніздо гусениці старшого віку може досягати розмірів 1-1,5 м; саме в цей період гусениці залишають гніздо і розповзаються по дереву. Заповзають в тріщини кори, парканів, тару, пакувальний матеріал та ін. сплітають навколо себе кокон і заляльковуються (друга-третя декада червня). У третій декаді липня починають вилітати метелики другого, літнього покоління. Заляльковування гусениць другого покоління відбувається наприкінці вересня.

Фітосанітарні заходи:

• Організаційні – контроль за перевезенням вантажів, контрольні пости.
• Агротехнічні – збирання та знищення гусениць та кладок яєць. Обрізання і спалювання гілок з гніздами. Видалення мертвої кори на вражених деревах, стовбури дерев обмазують вапном. Застосовують ловильні пояси з картону чи гофрованого паперу. Перед заляльковуванням гусениць пояса знімають і спалюють.
• Хімічні засоби – проводять обробку на початку виплоджування та після виходу гусені із павутинних гнізд препаратами, які входять до Переліку пестицидів та агрохімікатів дозволених до використання в Україні, такими як Карате 050 ЕС, к.е. 0,2-0,4 л/га та ін.

Західний кукурудзяний жук

 Західний кукурудзяний жук Diabrotica virgifera virgifera Le Conte – вперше виявлено на території Буковини у 2012 році на площі 751 га в Новоселицькому, Глибоцькому, Заставнівському та Кельменецькому районах. Станом на 01.01.2017 року загальна площа зараження західним кукурудзяним жуком становить 53474 га. У в т.ч. в Новоселицькому районі – 52380 га, в Глибоцькому районі – 265 га, в Кельменецькому районі – 425 га, в Сторожинецькому – 170 га, в Заставнівському – 234 га.

Імаго західного кукурудзяного жука – маленькі жуки з овальним тілом довжиною 4–7 мм, жовтувато бурі з більш темними вусиками і жовтими смужками на надкрилах. Самці дрібніші від самок і мають більш темне забарвлення.

Вусики – 11-членикові, ниткоподібні, рівномірно вкриті волосками, заходять за середину тіла. Перші три членики вусика – бокалоподібні; при цьому другий і третій у 5 разів коротші наступних 8-ми. У самців вусики довші, ніж у самок.

Надкрила жовтувато-бурі із зеленкуватим відтінком, у самок з 3-ма чорними смугами, які іноді мають вигляд пунктирних крапок. У самців вони зливаються в одну смугу, особливо в задній частиніЛичинка довга, тонка, 10–13 мм, біла або жовто-біла, з темною головою, ногами, грудним і анальним щитками.

Лялечка – безпокривна, блідо-жовта або біла, довжиною 4,5-5,5 мм, вільна, ніжна, в ґрунтовій колисочці.

За рік розвивається одна генерація D. v. virgifera. Масове відродження жуків починається наприкінці липня і триває до початку серпня. Період льоту жуків триває близько 6 тижнів. Дальність разового перельоту проти вітру не перевищує 1200 метрів. За  рік швидкість поширення сягає до 80 км і більше.

Самка відкладає яйця в поверхневі шари ґрунту на глибину до 15 см біля основи стебла рослини, віддаючи перевагу вологим ділянкам, при температурі вище 10ºС. На ділянках, які зрошуються, самки відкладають яйця в борозни між рядами. Також для відкладання яєць може приваблювати соя. Яйця можуть бути відкладені і в інші місця.  Плодючість однієї самки до 1000 яєць. Тривалість життя самки від 19 до 126 днів, в середньому біля 95 днів. Репродуктивний період триває 10-15 днів.

Личинки західного кукурудзяного жука живляться виключно коренями кукурудзи. Імаго живляться пилком, приймочками кукурудзи, нестиглим зерном, листками кукурудзи. Крім цього, жуки можуть живитися пилком інших рослин з родини гарбузових, бобових, злакових, складноцвітих.

Личинки перших віків живляться кореневими волосками, згодом тонкими корінцями, переходячи на великі та стрижневі корені, переносячи збудників кореневих гнилей. Як наслідок, пошкоджені рослини: жовтіють, відстають в рості, в’януть, а нерідко молоді рослини зовсім гинуть. Дорослі рослини під час сильних вітрів та дощів легко полягають, і стебло набуває форми “гусячої шиї”. При цьому стає повністю або частково неможливий механізований збір врожаю.

Дорослі особини багатоїдні, але спричинена ними шкода має другорядне значення.

Фітосанітарні заходи:

Боротьбу з личинками D. virgifera можна проводити препаратами, які вносяться в ґрунт на основі карбофурану, тербуфосу, тефлутріну, карбосульфану та протруйники насіння – тіаметоксам, тефлутрін, імідахлопрід та ацетаміпрід.

В Україні хімічні обробки проводять препаратами згідно з “Переліком пестицидів і агрохімікатів дозволених до використання в Україні ” – Кайзо, ВГ, 0,2 кг/га, Карате зеон 050 CS, мк.с., 0,3 л/га.

Ефективним агротехнічним заходом у боротьбі з західним кукурудзяним жуком лишається сівозміна, яка включає зернові, крім кукурудзи, багаторічні трави, конюшину, люцерну та ін. Використання відвального способу оранки, малосніжні та холодні зими призводять до більш глибокого промерзання ґрунту і часткової загибелі яєць шкідника. По периферії проводяться посіви стійкими сортами та гібридами, які мають високу регенеративну здатність швидко відновлювати коріння та глибоким їх заляганням.

Амброзія полинолиста

 Амброзія полинолиста Ambrosia artemisiifolia L. – злісний однорічний бур’ян, що добре пристосовується, розвиває могутню кореневу систему і наземну масу, по зовнішньому виду нагадує полин гіркий. Занесений в Чернівецьку область у 1969 році. Станом на 01.01.2017 року загальна площа зараження становить 573,29 га. у Новоселицькому, Глибоцькому, Кельменецькому, Сторожинецькому районах та м. Чернівці.

Має стержневий корінь, який проникає в ґрунт на глибину до 4 метрів. Амброзія поглинає з ґрунту в два рази більше вологи ніж зернові колосові культури. Разом з водою виносить у великих кількостях азот, фосфор, калій і інші елементи мінерального живлення. Стебло пряме, опущене, гіллясте, висотою від 20 до 180 см. На родючих ґрунтах і на широкорядних посівах амброзія утворює могутні розгалужені кущі. Розмножується тільки насінням. Одна рослина дає 80-100 тисяч штук насінин, які зберігають схожість у ґрунті протягом 25-40 років. Проростають з глибини до 8 см за температури + 6°С.

Конкурентів бур’ян не боїться: його суцільні зарості заглушають усі сусідні рослини. Крім величезної шкоди, що амброзія приносить культурним рослинам, вона може впливати на здоров’я людини. У місцях масового цвітіння амброзії для людини, а особливо дітей, виникає ризик захворювання сінною лихоманкою. При цьому відбувається набрякання слизової оболонки верхніх дихальних шляхів і очей, головний біль, підсилюється нежить, погіршується зір, трапляються приступи бронхіальної астми, підвищується температура, втрачається працездатність. Лікування алергії, яка викликана пилком амброзії – довге і важке.

Фітосанітарні заходи: з метою забезпечення збалансованих та комплексних заходів боротьби з амброзією полинолистою пріоритетне значення надається: механічним, агротехнічним, хімічним та біологічним методам боротьби.

В населених пунктах:

• скошування рослин амброзії перед цвітінням в період бутонізації;
• виривання рослин амброзії з корінням та їх знищення шляхом спалювання у спеціально призначених місцях або подрібнення з наступним захороненням решток у санітарних ямах з використанням гасу чи вапна;
• знищення рослин амброзії на засмічених ділянках агротехнічним методом (перекопування або приорювання ґрунту з подрібненням рослинних решток) та наступним висівом на цих ділянках багаторічних низькорослих або газонних трав.

На узбіччях доріг (автошляхів та залізничних колій):

• скошування рослин амброзії перед цвітінням в період бутонізації;
• застосування для обприскування гербіцидів відповідно до «Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні».

У полях сівозміни:

• дотримання технології обробітку ґрунту, що включає своєчасний передпосівний обробіток, оптимальні строки сівби, догляд за посівами, збирання тощо;
• дотримання сівозміни, обов’язковий висів просапних культур та багаторічних трав, що повинні, чергуватися, по можливості не висівати протягом 3-х років на ураженому полі соняшнику, кукурудзи тощо;
• передпосівне внесення у ґрунт гербіцидів з проведенням 2-разового лущення.

Повитиця польова

 Повитиця польова cuscuta campestris juncker – однорічна рослина-паразит. Вона немає ні коренів, ні справжніх листків, живе за рахунок інших рослин.

Сходи повитиці польової з’являються в травні, коли добре прогрівається повітря і ґрунт. Проростки у вигляді блідо-жовтого вусика роблять кругові рухи проти годинникової стрілки, поки не обплетуть кількома витками зелену рослину, прикріплюються до неї за допомогою присосок (гаусторій) і висмоктують із рослин поживні речовини. Пізніше повитиця утворює численні пагони, якими  обплітає дикі або культурні рослини. Одна рослина повитиці може заплести до 200 інших рослин.

Стебла у повитиці польової нитковидні, гіллясті, жовті або оранжево-жовті. Квітки зібрані в густі клубочки білого або зеленуватого кольору. Плід – коробочка притиснуто-куляста, в якій знаходиться дуже дрібне шорстке насіння.

Розмножується повитиця насінням і відрізками стебла. Одна рослина може дати до 30 тис.насінин, які зберігають схожість у ґрунті до 6, а іноді до 25 років.

Станом на 01.01.2017 року в Чернівецькій області залишилося одне вогнище повитиці польової в Сторожинецькому районі на площі 50 га.

Фітосанітарні заходи:

– заборона завезення у вільні райони з регіонів розповсюдження бур’яну;

– обов’язковий карантинний огляд та фітосанітарна експертиза;

– обстеження сільськогосподарських угідь на виявлення бур’яну у період вегетації;

– при виявленні вогнища – запровадження карантинного режиму.

Ефективним заходом боротьби є дотримання сівозміни з висівом культур, які не уражуються, або слабо уражуються повитицею – зернових, соняшника, коноплі, гарбузових, а також застосування пару.

Весною перед посівом слід провести 2-3 культивації. Догляд за посівами необхідно починати з боронування до появи сходів і після. Протягом вегетації слід проводити міжрядні обробки і знищувати окремі уражені повитицею рослини. Вогнища уражених посівів необхідно викошувати з захватом півтораметрової гарантійної зони навколо цвітіння бур’яну. Скошену масу висушувати, виносити за межі поля і спалювати. Вогнище необхідно утримувати в стані чорного пару, або обробляти гербіцидами. В посівах багаторічних трав і на необроблюваних землях повитицю необхідно часто низько скошувати до цвітіння.

Залишки бур’яну по скошеній стерні можна знищувати механічним шляхом випалювання, або хімічним методом.

Рак картоплі

Рак картоплі Synchytrium endobioticum (Schilbersky) Percival – одне з небезпечних захворювань картоплі. Вперше виявлений в 1917-1918 р.р.

Рішенням виконавчого комітету Чернівецької обл. ради №126 від 26.03.1969р запроваджений карантинний режим по раку картоплі в Кіцманському, Вижницькому, Глибоцькому, Заставнівському, Путильському, Сторожинецькому районах та м. Чернівці. Починаючи з 2000 року при застосуванні комплексних карантинних заходів та впровадженню ракостійких сортів вдалося локалізувати вогнища хвороби. За поданням Державної фітосанітарної інспекції Чернівецької області розпорядженням Чернівецької ОДА №727-р від 11 листопада 2013 року скасовано карантинний режим по раку картоплі на території Кіцманського, Глибоцького, Заставнівського, Сторожинецького районів та м. Чернівці.

Станом на 01.01.2017 р. на території Чернівецької області зареєстровані вогнища регульованого карантинного організму раку картоплі у Вижницькому районі в смт. Берегомет в 14 присадибних ділянках на площі 0,6 га., та у Путильському районі у 3 населених пунктах с. Уст-Путила (7,10 га), с. Тораки (0,35 га) та с. Паркулина (0,14 га).

Щоб успішно боротися із цією хворобою картоплі, головне – вчасно виявити вогнище зараження, поки в ґрунті не накопичились збудники інфекції. Ознака ураження  картоплі раком – поява наростів на бульбах, столонах і кореневій шийці. При сильному розвитку захворювання такі нарости можуть утворюватися й на стеблі, листах, навіть на квітках. Коріння не пошкоджується, адже збудник пошкоджує тільки  молоду, що росте тканину. Нарости – це клітини, що розростаються, навколо місця проникнення паразита. Величина наростів різна – від дрібної горошини до розміру самої бульби. Зовні нагадують, суцвіття цвітної капусти. Нарости раку картоплі на столонах і бульбах спочатку білого кольору, у міру старіння вони робляться темно-коричневими. На бадиллі нарости зелені, у них утвориться хлорофіл. Дослідженнями встановлено, що інфекція в ґрунті зберігається 30 років.

Шляхи поширення збудника.

Найчастіше рак картоплі поширюється із зараженими бульбами або бульбами сортів, що не вражають, забрудненими часточками зараженого ґрунту. І не тільки з бульбами розноситься хвороботворний гриб, але й із цибулинами, коренеплодами, саджанцями й розсадою, вирощеними на зараженій ділянці. Ґрунт, що пристав до ґрунтообробних знарядь і до інвентарю, а також до взуття людей і копитам тварин, до тари, може створити нове вогнище захворювання.

Фітосанітарні заходи.

Забороняється ввезення ураженого садивного матеріалу і ґрунту з регіонів розповсюдження захворювання. Обов’язковим є карантинний догляд, лабораторна експертиза. Обстеження на виявлення раку картоплі за зовнішніми ознаками проводять на вегетуючих рослинах нестійких сортів і методом відбору ґрунтових проб. У зоні поширення хвороби уражені посіви і посадки обов’язково знищують радикальним методом з негайним спалюванням викопаних рослин та дезинфекцією інвентарю і ґрунту. Вивезення продукції рослинного походження з цієї зони проводиться з дотриманням встановлених вимог. З господарств, що знаходяться під карантином, заборонене вивезення садивного матеріалу.

Обов’язковою умовою захисту рослин є дотримання сівозміни, знищення рослинних решток та бур’янів, вирощування сортів, стійких до хвороб, внесення органічних добрив, глибока оранка, боротьба з бур’янами. Рекомендується просторова ізоляція насінницьких посівів від виробничих. Насінницькі площі слід розміщувати не ближче ніж 1 км від присадибних ділянок. Гній та інвентар із вогнищ хвороби використовують тільки на уражених ділянках; стічні води та відходи на заводах, що переробляють уражений матеріал, заборонено використовувати для поливу. Бульби картоплі використати на корм тваринам у перевареному вигляді.

 Золотиста картопляна нематода

Золотиста картопляна нематода (Globodera rostochiensis (Wool) виявлена у 2010 році в Путильському районі на території с. Паркулина і с. Тораки на загальній площі 0,61 га. Завдяки проведеним фітосанітарним заходам вогнище вдалося локалізувати і не допустити поширення хвороби на інші населені пункти.

Рослини-живителі, шкодочинність

Основною рослиною-живителем золотистої картопляної нематоди є картопля. Також уражуються томати, баклажани, інші види та гібриди родини пасльонових (Sоlоnасеае). Картопляна цистоутворююча нематода – основний паразит картоплі в умовах помірного клімату. Середні втрати врожаю картоплі від ураження рослин золотистою картопляною цистоугворюючою нематодою (захворювання – глободероз) складають 30%, але за високого рівня чисельності нематод у ґрунті можлива й повна загибель рослин. Особливо великої шкоди G.rostochiensis завдає на присадибних ділянках та на полях, де картопля вирощується з порушенням сівозмін і повертається на попереднє місце вже на другий-третій рік. Вважається, що за присутності в 1 грамі ґрунту лише 20 яєць втрачається до 2 тон картоплі з гектару (Brown, 1969). Крім зазначених прямих втрат є й опосередковані, обумовлені забороною або обмеженням перевезення продукції із зон зараження.

Географічне поширення 

Європа: Австрія, Албанія, Бельгія, Білорусь, Болгарія, Великобританія (Англія, острови Ла-Маншу), Греція (включаючи о. Кріт), Данія, Естонія, Ісландія, Іспанія, Ірландія, Італія, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Німеччина, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія (включаючи о. Мадейра), Росія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Україна, Фа- рерські о-ви, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Швейцарія, Швеція.

Азія: Вірменія, Індія, Індонезія, Кіпр, Ліван, Оман, Пакистан, Таджикистан, Туреччина, Філіппіни, Шрі- Ланка, Японія.

Африка: Алжир, Єгипет, Лівія, ПАР Сьєрра-Леоне, Туніс.

Північна Америка: Канада, Мексика, США. Центральна Америка і країни Карибського басейну: Панама.

Південна Америка: Болівія, Венесуела, Еквадор, Колумбія4, Перу, Чилі. Австралія і Океанія: Австралія, о. Норфолк, Нова Зеландія.
Біологія

У ґрунті зимують цисти, які містять яйця та личинки, кількість яких може коливатись в значних межах. Розвиток першої личинкової стадії відбувається в яйці. Весною, за сприятливих погодних умов та під впливом стимулюючої дії кореневих виділень рослини-живителя, з яйця відроджується інвазійна личинка другого віку, яка виходить із цисти й заселяє корені рослин. Личинки живляться, ще двічі линяють та перетворюються на дорослих особин. Дозріваюча самка спочатку округлюється, а потім роздувається підтиском яєць, які утворюються всередині її тіла. Самки проривають епідерміс і з’являються назовні кореня, при цьому переднім кінцем вони залишаються прикріпленими до кореня. Червоподібні самці мігрують у ґрунт, запліднюють самок і гинуть.В кінці вегетаційного сезону самка також відмирає, її оболонка темнішає: спочатку вона жовкне, потім набуває золотисто-жовтого й, нарешті – темно – бурого кольору. Так утворюється циста, наповнена яйцями, життєздатність якої зберігається впродовж багатьох років. Зазвичай, золотиста глободера має одну генерацію за вегетацію, іноді за сприятливих умов – дві.

Морфологія

У золотистої картопляної цистоутворюючої нематоди чітко виражений статевий диморфізм.

Самка нерухома, майже округлої (іноді грушоподібної) форми з більш – менш відтягнутим головним кінцем (шия), довжина якого в золотистої глободери трохи менша, ніж у блідої. На задньому кінці тіла розташовані вульва (циркумфенестрового типу) та анус. Разом вони утворюють перинеальну область, будова якої є важливою систематичною ознакою. Найбільш типовими ознаками G.rostochiensis є – округла форма, менший (в порівнянні з G.pallida (Stone) Behrens) розмір фенестри у зрілої самки, чисельність складок кутикули між анусом та фенестрою зазвичай, більше 14, індекс Гранека більше 3.

Додатковим критерієм у визначенні видів картопляних глободер є колір самок у період їхнього перетворення на цисти (хромогенезис), наявність “золотистої” фази свідчить про належність досліджуваної популяції до виду G.rostochiensis, а її відсутність – до виду G. pallida.

Самець рухомий, червоподібної форми, завдовжки 1200 мкм, його спікули розташовані поблизу до короткого та округлого хвоста.

Інвазійна личинка другого віку рухома, відрізняється овальним контуром ротового диску та губ (проти прямокутного в G. pallida). її стилет менший за розмірами, із заокругленими базальними буграми. У хвостовій частині тіла бокові лінії не перетинаються поперековими гребенями кутикули (перетинаються – у блідої глободери).

Враховуючи морфологічну та морфометричну спорідненість видів картопляних цистоутворюючих нематод, для їхньої ідентифікації використовують також різні біохімічні методи (стандарт ЄОЗР – РМ 7/40 (1) G.rostochiensis and G. pallida).

Симптоми ураження.

Специфічні ознаки захворювання рослин глободерозом відсутні. Хворі рослини за сильного ступеня ураження мають пригнічений вигляд, передчасно жовтіють, відстають у рості та розвитку, їхня коренева система набуває “бородатого” вигляду. На коренях рослин-живителів навіть неозброєним оком можна побачити численні цисти нематод. У зараженої рослини знижується рівень фотосинтезу, і як наслідок цього – зменшується її біомаса. Падає товарна цінність новоутворених бульб (співвідношення товарної та дрібної фракції), погіршується їхня якість – зменшується вміст сухої речовини, крохмалю, білку, вітаміну С.

Способи поширення.

Оскільки золотиста глободера не здатна самостійно пересуватись на значні відстані, основним шляхом її розповсюдження є ґрунт із цистами, які обсипались із заражених рослин, а також бульби картоплі, коренеплоди, цибулини, укорінений садивний матеріал, декоративні й інші рослини із заражених полів. Цисти можуть механічно переноситися тарою, знаряддям, дощовими водами, вітром, тваринами й птахами.

Фітосанітарні заходи

Забороняється ввезення ураженого садивного матеріалу й ґрунту із зон зараження країн поширення захворювання. Карантинне інспектування посадок картоплі (маршрутні обстеження) доцільно проводити в період масового цвітіння рослин. Для подальшого нематологічного аналізу відбирають зразки ґрунту. У разі виявлення зараження обов’язкове знищення посівів і посадок радикальним методом із негайним спалюванням викопаних рослин та дезінфекцією засобів інвентарю. Вивезення продукції рослинного походження із цієї зони проводиться за дотримання встановлених вимог (із господарств, які знаходяться під карантином, заборонено вивезення садивного матеріалу). До основних винищувальних заходів відносять також – дотримання агротехніки, використання в сівозміні культур, які не уражуються картопляними нематодами (бобові, зернові, технічні культури, багаторічні вави та інші), внесення добрив, знищення бур’янів, вирощування нематодостійких сортів картоплі. Повинна бути просторова – 1 км – ізоляція насінницьких посадок картоплі від виробничих та присадибних ділянок.